×

Повідомлення

Simple Image Gallery Notice: Joomla!'s /cache folder is not writable. Please correct this folder's permissions, clear your site's cache and retry.

 20141016 1041583808Тернопілля та Добряни розташувалися на кордоні нашого та Пустомитівського районів. Дві невеличкі сільські громади живуть, як одне ціле: завжди одна одній допомагають та підтримують. Та й сільська влада ніколи не робила між цими сусідніми населеними пунктами якоїсь різниці. Села із асфальтованими дорогами та іншими благами цивілізації помітно вирізняються з-поміж інших. Але це й не дивно, адже Тернопільська сільська рада вважається однією із найприбутковіших щодо надходжень до бюджету.

У Тернопіллі та Добрянах проживають усього 769 людей. Статистика свідчить, що зараз смертність тут переважає: від початку року померли 16 громадян. Села потроху вимирають. Деякі хати пустують і розвалюються. Отримавши їх у спадок, власники, живучи переважно у Львові, не поспішають наводити на обійстях лад, бо давно уже живуть у містах.

{gallery}img/naselenipunkti/29{/gallery}

Але є і радісна статистика. Коли у попередні роки народжувалося троє, а то і двоє немовлят, то від початку цього року уже з’явилося 8 нових жителів. Деякі сім’ї уже виховують і трьох, а в одній – аж чотирьох дітей. Зареєстровано 3 шлюби, а щоб хтось розлучався – не чути. Тож тут дуже задоволені навіть такими маленькими цифрами.

У сільраді робота «кипить». Попри нестабільну ситуацію в державі, сільський голова Ганна Гальків не опускає рук, а намагається якнайбільше зробити для громади. Саме зараз розробляють квартал забудови. У наш час таке собі дозволити можуть лише багаті села. Тернопілля і Добряни, хоч і невеличкі, але мають централізовану каналізацію, водопостачання. Майже на завершенні новий водопровід, який почали будувати ще торік. Незабаром наводитимуть лад із дорогами: не заасфальтованими відрізками на вулицях У.Кравченко, Сагайдачного, Стефаника, Кармелюка, Підкови, Івасюка. Пані Гальків бідкається, що підрядники останнім часом не ласі до державних грошей. Бо зроблять авансом, а казначейство оплату заблокує. Через короткий час гроші знецінюються, і підприємець реально отримує лише половину вартості виконаних робіт. Не все гаразд і з Демне-Добрянським кар'’єром вапняку, яким користувався цемзавод. Зараз видобуток сировини припинено, а всіх працівників, кажуть, звільнено. Сплачуючи чималу орендну плату, адже під цим кар’єром – 178 га землі, під новим – 103 га, а ще 102 га виділили під будівництво нового цемзаводу, «Миколаївцемент» був основним наповнювачем бюджету сільради. Зараз плата за оренду ще надходить, але чи платитиме орендар і надалі – невідомо.

Щодо обробітку землі, то тут проблем, як таких, немає. Попри те, що колишню агрофірму, що діяла на базі ще давнішого колгоспу «Дружба», у грудні минулого року ліквідовано, ріллю тепер обробляють ФГ «Серміш Агро» (331,2 га) та ТзОВ «Терранова Агро» (578, 65 га). Пайовики, хто має господарку, беруть орендну плату зерном, а міщани – грошима. Люди зараз не дуже ласі до господарок. Приміром, на два села тримають лише 96 корів.

Ще в селі є пилорама, підприємство бетонних виробів, два бари і чотири магазини. Але ось мецената, який би допомагав селу, як каже пані війт, немає.

Поки розмовляємо із працівниками сільради, обговорюємо й ситуацію в державі. У наш час рано чи пізно всі розмови зводяться до обговорення воєнних дій на Сході. Тож і з працівниками сільради зачіпаємо цю тему. Вони розповідають, що у коротку відпустку із зони АТО повернулися четверо мобілізованих чоловіків. Двоє з них неодружені, у інших - по двоє дітей. Сільська влада вирішила надати їм адресну матеріальну допомогу, раніше ж селяни скидалися їм на амуніцію. Один із вояків служить у Львівському батальйоні територіальної оборони. (Якраз цьому батальйону Тернопільська сільська рада уже перерахувала 100 тисяч гривень). Поки брав участь у воєнних діях, його дружина так хвилювалася, що злягла з інсультом. Його односельця, який отримав поранення в ногу, досі лікують. А мати геть чисто “зсохлася” від переживань. Син Ганни Гальків теж військовий. Очікує на відправлення в зону АТО. Мама ж придбала для нього каску, а коли відвозила , подарувала ще одну його товаришеві.

А місяць тому до села приїхала сім’я біженців. Ганна Гальків розповідає, що прийшов до неї глава сімейства. Повідомив, що знайшов будинок і хотів би там жити. «Але ж я не можу зобов’язати власників будинку пустити до себе переселенців», - ділиться з нами Ганна Павлівна. Та все ж прибульці знайшли якесь житло, віддали дитину до місцевої школи, але незабаром знову поїхали кудись – вирішувати житлове питання, не сподобалося їм запропоноване. А потім місцеві жителі в Інтернеті побачили сюжет про цю родину, який і нам продемонстрували. Виявляється, перед тим, як приїхати в Тернопілля, вони жили у Солонці і теж вимагали кращого житла. Навіть встигли написати у всі інстанції кляузи на тамтешню владу, та ще й погрожували повідомити про це російські ЗМІ. Не задоволеними новими сусідами були й самі тернопільчани, особливо родичі військовиків, мовляв, мій син воює, а той дебелий молодець приїхав і в магазині розказує, що любить тільки «русскую водку»…

В одному приміщенні із сільрадою розташувалася сільська бібліотека – невеличка, але охайна. Бібліотекар Ірина Залуцька каже, що має 400 читачів, з яких 80 дітей. Серед найактивніших відвідувачів «храму книг» Христина Ільницька, Аліна Хахула, сестри Ірина та Христина Бетюги. Книжковий фонд постійно оновлюється, а тому у зошиті незадоволеного попиту наразі фігурує лише шкільна література.

Навідуємося і до сільської школи, що неподалік. Директор Віктор Марчишин охоче розповідає про робочі моменти, у першу ж чергу хвалиться ремонтами. Зараз у школі нові вікна і двері, відремонтований фасад. А ще оновлено усі класні кімнати та коридори, відремонтовано санвузли та несправні крани. У найближчому ж майбутньому хотіли б замінити огорожу навколо території школи.

Загалом же шкільні справи ідуть, як звикло. Цьогоріч у Тернопіллі навчається 100 дітей, із них 12 першачків. Це вважається позитивною тенденцією, адже мають практику, коли у класах навчаються по 6 чи 8 дітей.

Також ми відвідали Добрянський Народний Дім. Його зовнішній вигляд та внутрішнє оздоблення заслуговує найвищої оцінки. Директор установи Дарія Лапчук каже, що мають усі необхідні умови для комфортної роботи – тепло, ремонти, нову апаратуру. Учасники художньої самодіяльності не нехтують гуртками, які діють у Народному Домі, а в концертах активно беруть участь як дітлахи, так і дорослі.

Ірина Леськів,

Вікторія Ничта.