До села можна добратися різними шляхами. Але все залежить нині від того, наскільки вам шкода своєї автівки. Можна через Малу Горожанну по гравійній дорозі. Можна зробити добре коло через Гірське і Липиці. Ми ж попрямували через Ричагів: дорога типу асфальтована, але вже так знищена – подекуди яма на ямі…
Колодрубівська сільрада у своєму підпорядкуванні окрім Колодрубів, має ще й Повергів. Села невеличкі, всього тут проживає майже 980 осіб, та й тих чисельність зменшується. Ось, як розповів війт Ярослав Коваліско, від початку року померло 15 місцевих селян, а лише 4 народилося.
Оскільки ми так довго сюди їхали через оті ями, тож нашу розмову з сільським головою розпочинаємо із обговорення стану місцевих доріг. Пан Коваліско каже, що про покриття сільських вулиць тут стараються дбати. Зробили поточний ремонт Дністровської і Лісової за 16 тисяч гривень, завезли гравію на Зелену на 70 тисяч. 20 тисяч планують витратити на виготовлення технічної документації на капітальний ремонт дороги по вулиці Лесі Українки. А ось Шевченка і Франка – на балансі райавтодору. Добре, що тепер про їх відновлення дозволяється подбати сільраді, до того ж і місцеві підприємці готові скооперуватися. Ще планують вистелити бруківкою тротуар біля сільради, поміняти бордюри, на що запланували 5 тисяч гривень.
{gallery}img/naselenipunkti/30{/gallery}
Розпитали голову і про автобусне сполучення з іншими населеними пунктами. Найлегше звідси, як і 20 років тому, добратися до Львова: протягом дня на цьому маршруті курсує 5 машин. Із Гірським сполучення взагалі погане: ще зранку автобус привозить вчителів, а потім добирайся у дві сторони чим хочеш. Маршрутки до Миколаєва мають незручний графік: ходять один раз на 4 години, а в неділю до райцентру можна заїхати тільки вечірнім рейсом.
У цьому році Колодрубівська сільрада успішно виконує бюджет. Назбирали 123 тисячі за 10 місяців. Основні надходження поступають за оренду землі. Платять «Миколаївські лани» за 500 га і «Данута» за 122 га. Але надходжень могло би бути більше, вважає війт. Наприклад, на колишньому колгоспному дворі приміщення викуплені, але платять лише за оренду землі безпосередньо під будівлями, а прилегла територія сюди не входить. Ще двоє підприємців займаються вантажними перевезеннями, інший – виробництвом будівельних матеріалів, працює і пилорама. Окрім того, в селах є 5 торгових точок, в яких можна придбати і продукти, і промислові товари.
Також місцеві люди займаються молочним «бізнесом». Возять продукти на базар, в основному до Львова і Щирця. Але зараз худобу тримають далеко не всі, а із числа пайовиків самостійно обробляють землю десь десятеро. Молоді не хочуть куштувати селянського хліба.
Серед іншого, зараз сільська влада займається вуличним освітленням. Днями освітили Лісову і Шевченка (більше кілометра), а ось Франка залишили на наступний рік. Також селяни обгороджують діюче кладовище, на що зібрали 60 тисяч гривень. До речі, в цих селах є два старі цвинтарі, на яких вже нікого не ховають. На одному підходимо до могили повстанців – тут поховано 27 хлопців, вбитих енкаведистами у бою поблизу села. Наступного року, 3 квітня, виповниться 70 років від їх загибелі.
Паралельно ж запитуємо пана Коваліска, хто з місцевих зараз воює в зоні АТО. Розповідає, що мають трьох солдатів. Роман Кузик – строковик, боєць в Нацгвардії, Петро Грущак мобілізований у прикордонні війська (біля Белза), Андрій Маланчук служить у батальйоні «Київ - 2» під Волновахою.
Разом із Ярославом Олексійовичем оглядаємо села. Хвалиться молодими деревами і калиною, які сам садив біля сільради.
У Повергові пан голова показує нам нову будівлю, де має бути ФАП. Є тут і житлові кімнати для лікаря. Хотіли б, щоб там була амбулаторія сімейного типу, щоб стоматолог працював, бо зараз, щоб зуб вирвати, треба їхати у сусідні села. Та наразі просвітку в цьому питанні нема.
У Колодрубах у ФАПі два працівники. Фельдшер Ганна Ковальчук, працює тут вже 52 роки, та молодша медсестра Ольга Ковальчук. Запитуємо про хвороби селян. «Знаєте, - ділиться фельдшер, це - село, люди багато працюють в полі, тож і хвороби відповідні: поліартрити, остеохондрози, гіпертонії…».
У будинку, де має бути садочок, господарюють орендарі. Одну частину під магазин винаймає приватний підприємець, в іншій мешкає священик. Перший, як каже війт, боргує за оренду, другий живе безкоштовно. Але завдяки їм вдалося зберегти будівлю і утримувати в належному стані. А щоб відкрити садочок, треба 2 мільйони, тож і ця затія, швидше за все, нині нереальна.
У церкві св.Юрія неподалік сільради якраз кипіла робота: жінки прибирали всередині святині, брати Ілля і Богдан Сеники, Володимир Шпить і Роман Біляк стелили бруківку на подвір’ї. Люди готувалися до великого свята, адже на вихідних високопреосвященійший Яків, архієпископ Дрогобицький і Самбірський УПЦ КП, здійснив освячення цього храму.
Завітавши до школи, почули гучну музику. Попрямували, як то кажуть, на звук - потрапили на концерт. Учні 7-8 класу проводили для школярів свято «Рідний край, де ми живемо, Україною зовемо». Підготуватися їм допомогли вчителі Оксана Микитин та Володимир Кордіяка. Заступник директора із виховної роботи Марія Костишин розповіла і про буденне шкільне життя. Каже, що за останні роки збудували свою котельню та замінили теплотрасу. Тепер у класах вдається зберегти необхідний температурний режим. Нещодавно придбали 6 нових комп’ютерів та зробили ремонт у спортзалі. Залишилось замінити вікна.
Наступного року Колодрубам виповниться 575 років. Тож бажаємо, щоб до цієї поважної дати селяни мали змогу, насамперед фінансову, гарно підготувати село.
Ірина Леськів. Вікторія Ничта.